11 листопада 2019 року Польща знову святкуватиме День Незалежності. З 1937 року це національне свято є особливим днем у календарі наших безпосередніх східноєвропейських сусідів. Воно відзначає відновлення незалежності країни, яка до 1918 року зазнавала впливу розділів, нав'язаних Пруссією, Австро-Угорщиною та Росією. Але чому День єдності Німеччини святкується так тихо, на відміну від Польщі? Розслідує OCS.
Хай Бог буде з батьківщиною: Коли Варшава минулого року святкувала 100-річчя Дня Незалежності, офіційна церемонія була затьмарена напруженою атмосферою. Масова демонстрація, в якій взяли участь близько 200 000 людей, пройшла маршем по місту , організованою ультраправими групами. Молоді громадяни Польщі, зокрема, підтримують гасло «Проти відкритої Польщі – жодної імміграції!». Однак, варто бути обережними. Немає нічого поганого в тому, щоб відстоювати свою країну та проявляти стриманість у особистому патріотизмі. Тим не менш, складається враження, що межі між патріотизмом та націоналізмом розмиті та їх важко розрізнити. Однак різниця між польськими національними почуттями та німецьким патріотизмом набагато чіткіша. У Німеччині все ще «бажано» не хизуватися своєю гордістю надто відкрито. Навіть канцлер та інші політичні партії дуже скупі на компліменти країні своїх підданих. Польський уряд, з іншого боку, навіть підтримав праворадикальні протести у 2018 році та скасував заборону на демонстрації, раніше запроваджену опозиційним мером Варшави.
Німеччина недостатньо славить себе
У Німеччині, щойно ви говорите про гордість за свою країну, вас швидко зараховують до правих. Але давайте повернемося на 13 років назад: Чемпіонат світу з футболу 2006 року проходив у Німеччині. На аншлаговому стадіоні в Мюнхені господарі традиційно розпочали турнір перед майже 60 000 футбольних уболівальників. Німецька команда була неймовірно мотивована та розгромила Коста-Рику з рахунком 4:2. Зображення на телеекранах, що транслювалися по всій країні та наповнювали газети наступні дні, є легендарними. Люди святкували разом, щасливо обіймаючись. Вперше за вічність, яка здавалася цілою, більше не було жодного сорому, щоб сказати: «Я пишаюся тим, що я німець і живу тут». Підживлювані безмежною ейфорією, яка дозволила людям різного походження мирно святкувати та радіти разом, Лам, Клозе та Фрінгс об'єднують цілу націю своїми цілями та викликають сльози радості у тренера збірної Клінсманна перед камерою репортера в прямому ефірі.
Час докори сумління минув
Але чому таке зникає? Так, Німеччина має складні стосунки з національною гордістю. Покоління, з якого у 2019 році дожило лише кілька тисяч і яке вже є надзвичайно старим, на жаль, залишило по собі тривалу репутацію. Проте є багато причин пишатися своєю країною. По-перше, є основні потреби, які повинні робити нас щасливими: у Німеччині нам не потрібно боятися голоду чи війни, у нас є надійна система соціального та медичного страхування, і нас не щоліта вражає цунамі, наслідки якого загрожують усім засобами до існування. Крім того, німецька промисловість виробляє видатну, високоякісну продукцію у всіх секторах, яка цінується у всьому світі. Німецька логістика щороку обробляє величезні потоки товарів: у 2018 році було експортовано понад 3,4 мільйона нових автомобілів, близько 1,6 мільйона тонн шоколадної продукції було відправлено по всьому світу, а також майже 1,5 мільярда літрів пива . Ці приклади демонструють вражаючі досягнення логістичного сектору щодня.
Де закінчується патріотизм і починається національна гордість?
Здорова золота середина здається розумним рішенням, але її зовсім не легко досягти. Перебільшена національна гордість, з її потенціалом для ксенофобії, ніколи не може бути життєздатним варіантом, враховуючи нашу історію. Але також час перестати приховувати це; це слід чітко та однозначно пам'ятати. Об'єктивно дивлячись на це, спільні цінності, ідеї та сильна ідентифікація зі своєю спадщиною є цілком нормальними в кожній країні світу, яку ми поділяємо з багатьма іншими людьми. Кожен італієць, кожен іспанець, кожен швед, фін чи росіянин ототожнює себе з цінностями та поглядами своєї батьківщини. Якщо цього бракує надто довго, це загрожує кризою ідентичності та відсутністю єдності. Ось чому Угорщина святкує початок Угорського повстання 23 жовтня Beginn des ungarischen Volksaufstandes, весь Казахстан може радіти 25 жовтня декларації суверенітету від Радянського Союзу, а чехи щороку 28 жовтня радіють проголошенню незалежності Чехословаччини від Австро-Угорщини.
А на півночі також є національні свята: Латвія оголосила 18 листопада своїм днем пошани, щоб відзначити свою незалежність від Російської імперії, тоді як Фінляндія йде за цим шляхом 6 грудня, святкуючи свою незалежність (також від Росії). І Німеччина також має право відзначати цю країну з її суспільними перевагами, її прекрасними ландшафтами та регіонами, а також її спільною історією. 3 жовтня – ідеальна дата для цього.
