Корінь протесту: скорочення та зростання витрат у сільському господарстві та логістиці

Поточні протести є, перш за все, реакцією на скорочення так званих «дизельних субсидій», які насправді є відшкодуванням податків. Фермери переважно працюють на сільськогосподарських угіддях та приватних дорогах, тому вони можуть отримати відшкодування своєї частки субсидій, призначених для утримання транспортної інфраструктури. Обидві сторони – фермери та логістичні компанії – стикаються з проблемою високих цін на дизельне паливо. Фермери можуть подати заявку на часткове відшкодування податків. Однак транспортні компанії не отримують відшкодування та додатково обтяжені подвоєною платою за проїзд по автомагістралях та новою системою ціноутворення на викиди CO₂. Ці додаткові витрати неминуче призводять до зростання цін на транспорт, а отже, і до зростання цін на послуги та товари. Це, у свою чергу, ще більше підживлює інфляцію. Існують також побоювання, що роздрібні торговці використовуватимуть цю ситуацію для непропорційного підвищення цін у супермаркетах, що створить додатковий тягар для споживачів.

Тягар для сільського господарства через бюрократичні перешкоди

Протести фермерів стосуються не лише тиску на витрати, а й потоку бюрократичних зобов'язань, які, здається, покликані перетворити кожного фермера на бюрократа, що працює неповний робочий день. Від ретельної документації щодо використання гербіцидів до детальних вимог до звітності щодо удобрення та тваринництва, фермери все частіше стикаються з нормативними актами, які призводять до надмірної бюрократії. До цього додаються нормативні акти щодо використання добрив та пестицидів, а також інструкції щодо управління сільськогосподарськими угіддями, включаючи зобов'язання виділити 4% землі для заходів захисту навколишнього середовища. І все це, поки вони просто хочуть виконувати свою справжню роботу: виробляти продукти харчування на місцевому рівні. Ці вимоги, у поєднанні з тиском досягти такої ж врожайності, незважаючи на зменшення площі, та задовольнити цінові вимоги дисконтних супермаркетів, створюють майже кафкіанську ситуацію. Тому що, особливо порівняно з міжнародними конкурентами, які стикаються з меншою кількістю регуляторних перешкод та нижчими витратами на робочу силу, німецькі фермери все більше опиняються у невигідному становищі завдяки державній політиці.

Бюрократичний тягар у логістичній галузі

Німецькі логістичні компанії також потерпають від бюрократичного тягаря, який постійно зростає останніми роками. Це значною мірою пов'язано з правилами Пакета мобільності II, який насправді мав на меті забезпечити німецькому транспортному сектору кращі конкурентні умови. Наскільки добре ці правила контролюються (або можуть контролюватися) владою Німеччини, це зовсім інше питання. Окрім вимог щодо зберігання транспортних документів, GDPR , додаткову адміністративну роботу без будь-якої доданої цінності. Документ, що містить персональні дані, не може просто архівуватися протягом 10 років, як того вимагають принципи належного бухгалтерського обліку. На цьому етапі власник бізнесу може навіть проявити креативність, оскільки дотримання таких суперечливих правил іноді може бути досить складним.
З 2023 року експедитори також зобов'язані ретельно фіксувати робочий час, а час керування транспортним засобом та час відпочинку водіїв документується вже деякий час. Крім того, дані з карток водіїв, які зберігаються лише 28 днів, необхідно регулярно зчитувати та архівувати. На додачу до всього, існує безліч іншої документації та термінів зберігання, які слід враховувати, від документів транспортного страхування до загальних записів працівників. Здається, що, окрім перевезення вантажів, транспортна галузь має опанувати зовсім іншу дисципліну: бюрократичну смугу перешкод олімпійського рівня.
Німецькі транспортні компанії опинилися перед дилемою між екологією та економікою.
Відповідно до політичних амбіцій зробити Німеччину кліматично нейтральною до 2045 року , заявленою метою є значне скорочення викидів CO2 у вантажних перевезеннях до 2030 року. На такому чутливому до ціни ринку, як логістика, ця політична амбіція виглядає майже фарсом. Німецькі транспортні компанії борються за кожен цент, щоб конкурувати зі східноєвропейськими конкурентами, тоді як політики очікують, що вони переведуть свої автопарки на дорогі електричні вантажівки. Ці транспортні засоби коштують утричі дорожче, ніж звичайна вантажівка, і, ніби цього було недостатньо, уряд також скорочує субсидії на кліматично нейтральні вантажівки . Логістичні компанії в Німеччині стикаються з дилемою: захист навколишнього середовища без достатньої підтримки проти конкурентоспроможності. Тим часом східноєвропейські компанії, на які поширюються менш суворі державні екологічні норми, все більше завойовують частку ринку – парадоксальний сценарій, який підриває як захист навколишнього середовища, так і вітчизняний логістичний сектор. Виникає питання, чи справді захист клімату все ще є пріоритетом. Це замкнене коло ставить логістичну галузь у небезпечне становище та порушує нагальне питання: як довго це балансування між екологічною відповідальністю та економічною реальністю може залишатися сталим?

Висновок

Усі зобов'язання та правила стали настільки складними, що багатьом компаніям доводиться, щоб орієнтуватися в цих джунглях та діяти відповідно до закону. Зі постійним зростанням витрат та падінням реальної заробітної плати ризик того, що компанії, як у сільському господарстві, так і в логістиці, стануть неконкурентоспроможними, вже не є ризиком, а є неминучістю.
Ми переконані, що як сільськогосподарська діяльність з виробництва продуктів харчування, так і створення логістичної цінності для #smoothlogistics повинні генеруватися значною мірою в межах однієї економіки. Паралелі між сільським господарством та логістикою також підкреслюють це, і, ймовірно, саме тому в цій галузі існує така сильна солідарність.
Це вимагає далекоглядної політики та підтримки з усіх сторін для досягнення консенсусу та пошуку справді сталих та екологічно свідомих рішень. Для досягнення цієї мети всі зацікавлені сторони повинні сісти разом та розглянути й обговорити проблеми, орієнтовані на їх вирішення. Ні фермери, ні логістичні компанії не хочуть ухилятися від своєї відповідальності перед навколишнім середовищем і дуже зацікавлені у використанні наукових висновків та методів для економії ресурсів, одночасно захищаючи навколишнє середовище.